Асоціація свідомого батьківстваПЕРИНАТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
З якого моменту людина стає людиною? Чи є в ненародженого свідомість, душа, психіка, пам’ять? Коли це все з’являється? Що відчуває і переживає немовля до того, як народитися? Коли власне починається життя?
Ці запитання цікавлять не лише батьків. Відповіді шукають і науковці. З’являється все більше й більше інформації про перші моменти життя малюків, їх розвиток у материнській утробі. Виявилося, що відчуття та вміння немовляти розвиваються набагато раніше, ніж вважали, інакше формуються надтонкі структури мозку. А зв’язок із майбутніми батьками закладається ще до вагітності.
Стаття російською мовою - тут.
Перинатальна психологія (від грецького peri — навколо та лат. natalis — той, що стосується народження) — ґалузь клінічної психології, що включає в себе психологію вагітності, пологів і післяпологового періоду. Перинатальна психологія — нова і ще недостатньо теоретично оформлена ґалузь клінічної психології, яка інтенсивно розвивається у вигляді психокорекційних програм для вагітних жінок, породілей та їхніх родин.
Визначення перинатальної психології
Ще не так давно вважалося, що людський зародок, розвиваючись, повторює стадії розвитку тварин. Однак новіші наукові спостереження свідчать про інше: навіть на дуже ранніх стадіях розвитку людський зародок не тотожний зародку риби, плазуна чи птаха.
Багато чого про життя ненародженої людини ми довідалися зовсім недавно. Учені, озброївшись електронними мікроскопами, ультразвуковою апаратурою та ендоскопією (безпосереднє спостереження дитини в утробі через спеціальну трубочку), зробили приголомшуючі відкриття. Це здається неймовірним, але коли величина зародка людини ще не досягає 2 мм, мозок уже функціонує і керує подальшим розвитком. А при величині в 3,5 мм, тобто у віці 25 днів, зародок людини має всі найважливіші органи: серце, шкіру, центральну нервову систему, печінку, легені, кишечник і стать. Ці дивні відкриття змінюють наші уявлення про дитину, яка знаходиться під серцем матері.
У той же час змінюється й поведінка матері, змінюються суспільні уявлення про «модель материнства». На певному етапі материнські функції стали витісняти прагнення до незалежності, кар’єрне зростання, свобода від зобов’язань і відповідальності. З’являється все більше й більше неповних родин. На думку Г. Філіппової, сьогодення характеризується наявністю великої кількості жінок, у яких відсутні якості, що визначають «модель материнства». Таких жінок потрібно навчати, як бути матір’ю.
У наш час з’явилася кваліфікована категорія фахівців психологів, котрі готують вагітних жінок до пологів, материнства, застосовуючи сучасні знання про психічну природу людини в цей період і про вплив на дитину, що розвивається у лоні матері. Це і є сфера перинатальної психології. На жаль, на державному рівні такий напрямок ще не позначений чіткими професійними рамками, однак програми перинатальної психології активно використовуються при підготовці майбутніх батьків до пологів.
З погляду науки, перинатальна психологія — порівняно молода ґалузь психології, що займається вивченням діади «мати—дитина», психіки дитини в період від запліднення до народження і в перший рік життя; досліджує обставини й закономірності розвитку психіки людини на ранніх етапах: антенатальної, інтранатальної і неонатальної фази та їхній вплив на все наступне життя особистості. Ця наука поєднує в собі два напрямки: пренатальний (від зачаття до народження) і постнатальний (від народження до року).
У перинатальній психології виокремлюють наступні розділи:
· психологія материнства та батьківства;
· психологія пренатальної дитини;
· психологія немовляти.
Наприкінці XX століття з’явилися наукові знання про внутрішньоутробний розвиток, нові технології, нові теорії. Звичайно, ці знання не могли не вплинути на становлення перинатальної психології. Поступово склався єдиний підхід, суть якого полягає в тому, що в житті людини є період, коли стосунки зі світом здійснюються через матір, тобто людина перебуває в тісних стосунках із матір’ю, створює з нею дещо цілісне — «діаду». Діада поступово розділяється, і до 3 років дитина стає відносно самостійною та усвідомлює своє «Я». Перинатальна психологія вивчає той відтинок життя людини, коли вона ще не самостійне, незалежне «Я», а член діади — єдиної системи «мати—дитина».
Початком прийнято вважати момент, коли в батьків з’являється «ідея дитини»: «У дитини має бути своє місце в нашому житті, тому що від образу цього місця — від уявлення батьків про дитину і свою взаємодію з нею — залежатиме, якою вона стане. Тому коли ми, психологи, працюємо з майбутніми батьками, ми разом із ними готуємо це місце. І це вже початок діадичних стосунків. Є мама, є місце її малюка, і з цим уже можна щось робити» (Г. Філіппова).
Практична діяльність перинатальної психології
У практичній діяльності перинатальних психологів можна виокремити наступні аспекти: перинатальна психодіагностика, психотерапія, психокорекція та консультування, які використовуються для вирішення широкого спектру проблем, пов’язаних із підтримкою репродуктивного здоров’я та корекцією його порушень, забезпеченням і корекцією умов розвитку дитини на ранніх етапах онтогенезу, актуалізацією перинатальних проблем у психіці дорослої людини. Робота проводиться індивідуально, з парами, родинами або у групах. Тривалість психодіагностики, консультування, терапевтичних програм визначається глибиною та змістом психологічних і психосоматичних проблем і змістом контрактів із клієнтами щодо бажаних результатів і може варіюватися від одиничних сесій до тривалої регулярної роботи. Застосовується у клінічних умовах, у немедичній формі — в умовах психологічних центрів і консультацій та у приватній практиці.
Теми практичної перинатальної психології:
1. Психологія вагітності.
2. Девіантне материнство
3. Типи переживання вагітності.
4. Проблема «небажаних дітей».
5. Сурогатне материнство.
6. Психологічні особливості ранньої вагітності.
7. Аборти – психологічний стан жінки та вплив на наступну вагітність.
8. Втрата дитини.
9. Страхи вагітних.
10. Психологічна підготовка до пологів.
11. Післяпологові депресії.
12. Травми народження.
13. Психіка немовляти.
14. Ресурсна терапія.
15. Психологія безпліддя та терапія психогенного безпліддя.
16. Психологічний стан жінки, що годує дитину грудним молоком.
17. Вікові кризи розвитку особистості (особливо криза першого та третього років життя)
18. Сім’я на етапі планування, вагітності та народження дитини.
Крім того у сферу практичної діяльності входять психопрофілактика і формування материнства/батьківства — у формі підготовки до запліднення, пологів; робота з батьками після народження дитини. Це розглядається (і здійснюється) як формування адекватного середовища розвитку дитини. Останнім часом спостерігається тенденція до створення комплексних медико-психологічних центрів, де проводиться робота на всіх етапах репродуктивного циклу — від онтогенезу репродуктивної сфери, підготовки до запліднення, супроводу вагітності, підготовки та супроводу пологів — до роботи із сім’єю після народження дитини. У центрах поєднується медична, психологічна, просвітницька, педагогічна та психотерапевтична робота.
Перинатальний психолог (консультант із перинатального виховання) — це фахівець в області психології дитини перинатального періоду, грудного й раннього віку, а також психології вагітної, породіллі та матері, яка годує немовля. Він вивчає закономірності й оптимальні умови для формування та розвитку психіки дитини.
Практичні завдання перинатального психолога
1. Заняття з вагітними:
· підготовка до пологів і материнства, створення оптимальних умов для розвитку дитини та для благополучного перебігу вагітності;
· формування материнської домінанти;
· налаштування на природні пологи та грудне вигодовування;
· психологічна корекційна робота (заняття проходять у групах, із сімейними парами, індивідуально).
2. Заняття з родинами вагітної, спрямовані на зміну ставлення до майбутньої дитини і самої вагітної, а також до батьківства взагалі.
3. Партнерство в пологах, спрямоване на досягнення психоемоційного комфорту породіллі, необхідного для природних пологів.
4. Допомога у подоланні можливих післяпологових наслідків, післяпологової депресії.
5. М’яка адаптація новонародженого і немовляти до нового середовища існування, організація повноцінного грудного вигодовування та фізіологічно обґрунтованого відлучення.
6. Спостереження за розвитком немовляти першого року життя, консультації з його розвитку та формування поведінки, внесення змін у догляд і прийоми виховання.
7. Спостереження за розвитком маляти раннього віку (від 1 до 3 років), консультації з його розвитку, прийомів догляду і виховання.
8. Формування поведінки матері, навчання її основних навичок поводження з дитиною та прийомів виховання від народження малюка до 3 років.
9. Психологічна підтримка жінки та сім’ї під час вагітності, пологів і в післяпологовий період.
Освітня діяльність
Підготовка фахівців проводиться у рамках загальної та післядипломної фахової освіти. Кафедрами ряду ВУЗів розроблені і затверджені програми спецкурсів і спеціалізацій. Розроблено авторські освітні програми навчання, які проводять провідні спеціалісти з перинатальної психології і психотерапії. Ці освітні курси та програми постійно обновлюються й модифікуються відповідно до нових досягнень науки і практики у сфері перинатальної психології і психотерапії.
Тісний зв’язок дитини саме з матір’ю, причому на найперших етапах розвитку — фізичний зв’язок, а також уявлення про системність єдності «мати — дитина» стали підставою для включення в область дослідження перинатальної психології проблем, пов’язаних з особливостями матері, що у діадичному підході розглядається як створення умов для розвитку дитини. У результаті виник новий напрямок, орієнтований на вивчення матері як суб’єкта материнства — психологія материнства. Зараз уже можна говорити про психологію материнства і батьківства (остання в цей час здобуває все більшої популярності), загальні проблеми батьківства та їх пізніші фази розвитку — постбатьківство тощо. Отже, перинатальна психологія та психологія батьківства — взаємозалежні та взаємодоповнюючі розділи психології, при цьому у кожного з них свій предмет дослідження.
Теоретична база перинатальної психології включає оригінальну теорію раннього розвитку особистості, концепції психології і психосоматики репродуктивної сфери та її складових, уявлення про чинники, визначальні для життєвих сценаріїв, та інші розробки.
Коротка історія
Перші кроки перинатальної науки — 1920—1950 рр. ХХ ст. У рамках психоаналітичного напрямку її розвивали Анна Фройд, Ерік Еріксон, Карен Хорні.
Ініціатором створення перинатальної психології став доктор Густав Ханс Грабер (Gustav Hans Graber), який у 1971 році у Відні сформував Міжнародну дослідницьку групу з пренатальної психології.
Розвиток західної перинатальної психології в першу чергу пов’язаний з ім’ям Станіслава Грофа, американського психолога чеського походження, засновника трансперсональної психології. Гроф запропонував на основі дослідів із використанням ЛСД теорію чотирьох базових перинатальних матриць, у яких фіксуються всі перинатальні події. Сьогодні цю теорію переглядають його численні послідовники. Коротко основні положення зазначеної теорії полягають у наступному: в людини перинатальні події фіксуються у вигляді 4 основних матриць (кліше, штампів), які відповідають процесу вагітності, пологів і післяпологового періоду.
1982 рік, у Франції створена Національна Асоціація Пренатального Виховання.
У 1983 році в Торонто відбувся перший американський конгрес із пре- і перинатального виховання. Назріла необхідність упровадження перинатальної психології в акушерсько-педіатричну практику і в Росії.
У 1986 році в Бадгайстені (Австрія) пройшов перший Міжнародний конгрес під девізом сприяння пренатальній психології. Там же було оголошено про створення Міжнародної Асоціації пренатальної та перинатальної психології і медицини (Іnternatіonal Socіety for Prenatal and Perіnatal Psychology and Medіcіne — ІSPPM). Надалі конгреси ІSPPM проходили кожні три роки. Першим президентом ІSPPM був Густав Х. Грабер (Швейцарія). З 1989 року видається Міжнародний журнал пренатальної та перинатальної психології і медицини (виходить 4 рази на рік англійською і німецькою мовами).
З 1993 року створюються наукові секції та асоціації, регулярно проводяться тематичні конференції і конгреси, на яких організовуються симпозіуми.
У 1994 році в Росії (м. Іванові) було проведено Установчі збори з організації Асоціації Перинатальної Психології і Медицини (АППМ).
Перинатальна психологія в России розвивається за активної участі РАППМ з 1994 года.
РАППМ - Російська Ассоціація Перинатальної Психології та Медицини - це суспільне об'єднання, засноване в МІПУ (Міжународний Інститут Психології та Управління). Щорічно проводить наукові міжнародні конференції та семінари для спеціалістів. www.mipu.org.ru
В даний час Ассоціація - солідне научне, суспільне об'єднання, яке дає напрями розвитку Перинатальній Психології в Россії.
З 2002 року Ассоціація співпрацює з Міждународною Ассоціацією Перинатальної Психології та Медицини, яка існує більше 60 років за кордоном. Перинатальна психологія інтегрує знання багатьох напрямків науки та практики для рішення задач покращення психосоматичного здоров'я вагітних, породіль та їх дітей, підвищення рівня репродуктивного здоров'я.
Керівником РАППМ є доктор Психологічних наук, професор Коваленко Н.П. з 1996 року.
У 1994 році в Санкт-Петербурзі пройшла перша конференція з перинатальної психології.
У 1996 році проведено ряд великих міжнародних конференцій, присвячених перинатології: у січні — в Монако, у травні — у Страсбурзі, у липні — у Тампере.
20—22 березня 1997 року в Санкт-Петербурзі відбулася конференція «Перинатальна психологія та допомога в пологах», на якій було ухвалене рішення про створення Міжрегіональної Асоціації Перинатальної Психології і Медицини Росії.
Російська перинатальна психологія розвивається на основі теорій Л. Виготського, Д. Ельконіна, А. Леонтьєва тощо. Розроблено ряд концепцій:
· онтогенетична концепція материнства (Г. Філіппова);
· біопсихосоціальна концепція девіантного материнства (В. Брутман);
· концепція психофізіології материнської домінанти (А. Батуєв, В. Васильєва);
· концепція психології материнства та психології репродуктивної сфери (Г. Філіппова);
· концепція перинатальної психотерапії (І. Добряков);
· концепція трансперсонального напрямку перинатальної психології (Г. Брехман, Ш. Ташаєв);
· теоретичне обґрунтування і практичний додаток перинатальної психології до корекції вагітності (Н. Коваленко) і підготовки до батьківства (М. Ланцбург) тощо.
При Російському психологічному співтоваристві є секція з перинатальної психології. З 2004 року видається журнал «Перинатальна психологія і психологія батьківства».
В Україні перинатальна психологія діє в тісній співпраці зі світовими науковими практиками і тенденціями. Проходять конференції і форуми для фахівців у багатьох містах України: Києві, Харкові, Одесі, Севастополі, Львові, Івано-Франківську, Сімферополі, Донецьку тощо. Відкриваються нові кафедри на базі вищих навчальних закладів. Створюються Асоціації Усвідомленого Батьківства і перинатальні центри.
Серед перших великих і значимих подій, які відкривали світ перинатальній психології в Україні, слід зазначити Перший міжнародний форум недержавних організацій «Родина від А до Я»; Міжнародну міждисциплінарну конференцію «Перинатальна культура України — шлях до відродження націй» (НПЦ усвідомленого батьківства «Ейлітія»), науково-практичну конференцію із психології для лікарів акушерів-гінекологів «Дитина XXІ століття» (МОЗ України).
Сучасну перинатальну психологію можна охарактеризувати як сферу дослідження, що займається вивченням розвитку дитини та її взаємозв’язків із батьками (насамперед із матір’ю) у період від підготовки батьків до запліднення до завершення процесу сепарації дитини від матері. Найбільш широким у цьому випадку буде виділення тимчасового періоду від підготовки до запліднення (незалежно від того, коли воно планується) до трирічного віку дитини або від запліднення до кінця першого року життя.
Наталья Мовчан, перинатальний психолог, інструктор із підготовки до пологів, консультант із питань грудного вигодовування (член АКЕВ),
арт-терапевт, м. Київ
Статтю надруковано в газеті "Психолог дошкільника", січень 2010р.
www.asb.in.ua © 2011-2017